- Що ви читали останнім часом?

- Читаю я доволі багато, фактично щодня. Щойно закінчила «Століття Якова» Володимира Лиса. Не читала нічого іншого цього волинського автора, але цей роман сподобався, дуже.  Такі герої, як Яків, примушують нас аналізувати власне життя, робити висновки, зважувати і навіть змінюватися, змінюватися на краще.  До того перечитала «Війну та мир» Л. Толстого. Так само – найкращі враження. Я намагаюся надолужувати згаяний у юності час або виправляти підліткове несприйняття багатьох творів шкільної програми, тому чергую класику із сучасною літературою. Ось зараз взялася за «Злочин і кару» Ф. Достоєвського, я читала його ще в школі, але тепер,  з перших сторінок розумію, що цілком по-іншому сприймаю цей текст. 

- Як обираєте книжки для читання?

- Найкращий навігатор на шляху до цікавої книжки – позитивні враження та рекомендації друзів, колег.  Це, мабуть, найліпша реклама. В моєму робочому колективі одна книжка часом може перекочовувати з рук у руки по п’ять-шість разів. На моє рішення прочитати ту чи іншу книгу також впливають рецензії, негативні в тому числі. Навмання, імпульсивно книг не купую, якщо йду до книгарні, то цілеспрямовано, за конкретною книгою чи автором.  Я намагаюся стежити за розвитком української сучасної літератури, тому читаю багато з того, що отримує визнання у різних рейтингах чи перемогу в конкурсах. Далеко не все мені подобається, іноді дивують книжки, що здобувають ті чи інші відзнаки, – як на мене, вони не варті бути надрукованими.  Через це виникає підозра на «кумівство» й у літературі. Ну, але це звісно, моя суб’єктивна думка.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Радити що-небудь важко, бо всі ми різні, в кожного свої вподобання. Можу лише назвати книги та письменників, яких люблю найбільше. З українських – Тарас Прохасько  «НепрОсті».  Для мене – книга-наркотик, єдина, яку я прочитала двічі поспіль – без перерви, закінчила і почала знову. Це дивно, бо жоден інший твір такого бажання не викликав, тому для себе я й назвала її «наркотиком» -  через своєрідну  залежність. На окрему сходинку ставлю «Вічника» Мирослава Дочинця. Тут навіть слів бракує, аби висловити,  яке захоплення та повагу викликав у мене її головний герой. Герой, життя та поведінка якого досі не перестають впливати на мене саму.  З найулюбленіших  також «Читець» Бернхарда Шлінка, «Йов» Йозефа Рота. Люблю все від Харукі Муракамі. Цей японський автор – моє літературне кохання.

Свого часу мене дуже вразив роман «Квітковий хрест» - Єлєни Колядіної, який 2010-го отримав «Російського Букера». Дуже суперечлива річ, зрештою в російському літературному колі вона викликала шквал емоцій і суперечок щодо справедливості присудження премії. Я також була спантеличена – на початку роман викликав відразу своєю похабщиною та брутальністю, але що далі, то більше я розуміла, яка праця була вкладена авторкою у той текст. Бо то не попса, яку можна написати за кілька місяців – то, гадаю, тривала праця автора-дослідника, яка сама по собі викликає повагу та заслуговує на відзнаку.

Ще хочу відмітити один підлітковий роман, який я читала на пару з сином, «На межі можливого» Олекси Білоброва. Ось його можу сміливо порадити хлопцям-підліткам та й дівчаткам теж. Окрім того, що в ньому цікавий, динамічний сюжет, книга ще й в міру дидактична – на головного героя Хаміда хочеться рівнятися.

Переконана, що чудових книг, що западають у душу, насправді дуже багато, шкода, що не всі можна прочитати.

Цікавого читання!